ЗНО

Вид односкладного речення	Спосіб вираження головного члена	Приклад
Означено – особові (дію виконує певна особа, яку можна встановити)	дієслово у формі 1-ї чи 2-ї особи теперішнього або майбутнього часу; дієслово наказового способу.	Йду поміж люди (М. Коцюбинський) Не милуй мене шовково (П. Тичина
Неозначено- особові (дію виконує невизначена особа)	дієслово у формі 3-ї особи множини; дієслово минулого часу у формі множини;	Вже і пороги ось-ось одягнуть в крицю та граніт (Є. Плужник). На другий день тільки про повінь і говорили (О. Довженко).
Безособові (дія або стан, що мисляться незалежно від активного діяча)	дієслово у формі 3-ї особи множини; безособове дієслово; безособові форми на -но, -то; особове дієслово в значенні безособового; прислівник (часто сполучається з дієсловом-зв'язкою); інфінітив; заперечне слово нема (немає).	Надворі світає. Багато слівнаписано пером. (Л. Костенко). З полятягне холодом (А. Головко). На серці у Настібуло тихо, весело(М. Коцюбинський). Доволі мовчати! (О. Олесь). Нема на світі Заходу і Сходу (О. Пахльовська).
Узагальнено- особові (дія сприймається узагальнено як властива будь-якій особі)	• дієслово у формі 2-ї особи однини; • дієслово 1-ї або 3-ї особи множини.	Хоч вовком вий!(Нар. тв.). Лежачоюне б'ють (Нар. тв.).
Називні (ствердження існування предмета чи явища)	іменник у формі називного відмінка	Сухе надвечір'я (3 газети). Океанчистоти й сяйва (О. Гончар).

Складні вИпадки наголошення слів

Про наголос було вже написано тут. Ще трохи про складні випадки наголошення слів...

Наголос на 1-му складі:

дОгмат, кИдати, вИпадок, рАзом, рОзвідка, вІрші, вІршів, прИповідка, Олень, спИна, цАрина, немає чАсу, щИпці, грОшей, дрОва, зОзла, фОльга, кУрятина, бУдемо, дОлішній, пІдлітковий, дОнька, рЕшето, зАгадка.

Наголос на 2-му складі:

фенОмен, везлА, генЕзис, завдАння, абИ де, аджЕ, абИяк, абИколи, анІж, рондО (шрифт), рубЕль, рукОпис, правОпис, перЕбіг подій, пізнАння, новИй, щавЕль, борОдавка, вимОга, вітчИм, граблІ, дочкА, зубОжіти, зубОжілий, фартУх, подУшка, позАторік, трісктОнява, ненАвидіти, добУток, квартАл, налИгач, дичАвіти, чорнОзем, чорнОслив, оптОвий, отАман, індУстрія.

На 3-му і ... складі:

розв’язАння, сільськогосподАрський, сторінкИ (множина), одинАдцять, кіломЕтр, ідемО, беремО, ідетЕ, асиметрІя, бюлетЕнь, навчАння, псевдонІм, кропивА, болотИстий, валовИй, ветеринАрія, інженЕрія, мозолИстий, наздогАд, некролОг, осокА, каталОг, бюлетЕнь, рукопИсний, кулінарІя.

Подвійний наголос:

пОмИлка, зАвждИ, назАвждИ, правОпИсний, прОстИй, слІзьмИ, рОзбІр.

Два наголоси у словах:

рАботоргІвля, привАтнорабовлАсницький.

Уживання м’якого знака і апострофа

М’який знак уживається після д, т, з, с, ц, л, н для передачі на письмі м’якості позначуваних ними приголосних: 1) у кінці слів (біль, сядь); 2) перед буквами, що позначають тверді приголосні (галька, станьте); 3) перед о (льох, сьомий); 4) перед -ся в дієсловах (погодься, умивається); 5) перед ї, йо та я, ю, є, що позначають два звуки в словах іншомовного походження та російських власних назвах (кольє, бульйон, Ульянов); 6) після л перед буквами, що позначають м’які приголосні (стільці, пральня); 7) у словах-винятках тьмяний, різьбяр, няньчити, бриньчати, женьшень, Маньчжурія.

М’який знак не вживається: 1) після букв, що позначають губніб, п, в, м, ф; 2) після шиплячих ж, ч, ш, щ, після задньоязикових г, к, хта ґ (кров, піч); 3) після р у кінці складу (кобзар, вірте), за винятком прізвища Горький і утворених від нього слів; 4) перед буквами, що позначають м’які або напівпом’якшені приголосні (пісня, сміх); 5) післян перед буквами, що позначають шиплячі (менший, барабанщик).

Буквосполучення -льц-, -ньц-, -ньч-, -сьц-,-сьч- пишуться з мяким знаком, якщо походять від сполук -льк-, -ньк-, -ськ- (люлька — люльці, донька — доньчин); буквосполучення -лц-, -лч-, -нч-, -сц-, -сч-пишуться без м’якого знака, якщо утворені від -лк-, -нк-, -ск- (голка — голці, галка — галчин).

Апостроф пишеться перед я, ю, є, ї: 1) після букв, що позначають губні приголосні б, п, в, м, ф, якщо перед ними немає букви на позначення приголосного, крім р (полум’яний, в’юнкий); 2) після р, яка позначає твердий приголосний (бур’ян, на підгір’ї); 3) після префіксів і першої частини складених українських та іншомовних слів, що закінчуються на приголосний (роз’їзд, пов’язаний, ад’ютант); 4) після б, п, в, м, ф, р, г, к, х, ґ, ж, ч, ш, що передають тверді приголосні, у словах іншомовного походження (миш’як, бар’єр, комп’ютер); 5) післяк в імені Лук’ян та в усіх похідних від нього словах (Лук’яненко, Лук’янчук).

Апостроф не пишеться: 1) перед я, ю, є, ї після букв, що позначають губні приголосні б, п, в, м, ф, якщо перед ними стоїть приголосний, крім р, який належить до кореня слова (дзвякнути, морквяний, мавпячий); 2) після р на початку складу, якщо наступні я, ю, є позначають його мякість (рясно, бурю); 3) перед йо (курйоз); 4) перед я, ю, коли вони позначають пом’якшення попереднього приголосного (кювет, ряса).